ESCAPISM x ACCESARA

Accesara — це простір, де буденні речі перетворюються на джерело натхнення, а хаос стає основою для краси. Віка називає себе дизайнеркою прикрас, хоча її історія — значно ширша: від дитячого захоплення бісером до сміливого створення власного бренду Accesara, що сьогодні звучить як особлива, майже вигадана мова. У її роботах можна побачити натхнення соборами, люстрами чи навіть карпатськими парканами.

У #talktoescape ми поговорили з Вікою про шлях до бренду, процес створення виробів, про надивленість, натхнення і про те, чому прикраси здатні не лише прикрашати, а й змінювати стан людини.

• Розкажи про себе та про свій бренд.

• Коли просять розповісти про мене, то у мене починається настільки багато думок, що, крім того, щоб сказати “Я Віка, мені 23, я з Чернігівської області” – нічого іншого не  виходить. У цілому, я Віка, мені 23. Я хочу називати себе дизайнеркою прикрас. 

  Я людина, у якої дуже багато всього в голові. Іноді саме тому я на якихось елементарних питаннях можу втрачатись. Чисто тому, що у мене завжди в голові якийсь думковий процес стається. Про мій бренд, я скажу так, що далі на це питання зможуть відповісти інші питання. Я думаю, буде класно скласти цю історію як пазл.

• Як ти взагалі прийшла до створення прикрас? Який твій бекграунд в цій індустрії, в цьому мистецтві? 

• Я хочу почати з того, що в дитинстві я проміняла, безбожно проміняла, танці на заняття з плетіння бісером. Там сиділа я і ще пару дітей, яких змусили туди ходити. Вдома незабаром з’явилось куча брелкових пінгвінчиків, всяких речей. Мама питала в мене, чого ти хочеш займатися цим, чого ти це робиш. А я казала, “мамо, воно все таке красиве.” Я не можу просто ходити повз. Мені потрібно, щоб ці всі речі були завжди при мені. 

  Я люблю щось руками робити, мені подобається щось створювати, просто з концепції, яка народжується в моїй голові. Через це я завжди цікавилась, і образами з фільмів, і показами… Чимось гарним, чимось модним, чимось таким, що чіпляє тебе, чіпляє людей. Таким чином, мені здається, з досвіду того, що ти постійно щось створюєш, тобі в голову приходить якась одна ідея, яка закріплюється і потім розростається. Тому я можу відповісти на це питання саме так, що у мене у бекграунду як навчання – такого не було ніколи. Окрім того, що в мене якось був шкільний гурток, дійсно нічого більше. А всьому іншому я навчаюся буквально самостійно в процесі створення. 

• Клас, тобто це з дитинства в тебе йде таке захоплення бісером і усім виготовленням прикрас? 

• Так, з дитинства в мене завжди було таке, що я щось робила [руками]. Не було такого моменту, що мені кажуть «піди помалюй», а мені цього не хотілось. Мені прямо завжди подобалося щось прикрашати, робити. Надалі цей творчий вектор у мене був завжди.

• І яким чином це все влилося у твою особисту справу? 

• Це надивленість певна. Ти коли цікавишся всім красивим, а його дійсно в цьому світі дуже-дуже багато, то в тебе вже певні образи й деталі самі складаються в голові. Вони народжуються, вони будуються. І це постійний процес, який має і накопичувальний ефект. І далі це послугувало тому, що ти думаєш «блін, а як це робиться?». І ти це робиш. 

  

  

• Воно так красиво в тебе вливається в цілісну історію.

• Дякую! Підсумовуючи, на це питання я певно відповіла б, що це надивленість і візуальний смак.

• Тобто воно в тебе було якось натурально. Ти поступово прийшла до ідеї, що ти готова творити сама?

• Я творила і до цього багато. Я ще, наприклад, малювала. Малювала і в 3D. І там я вже почала створювати картини, деталі. І мене захоплювало те, що можна надати колір та матеріал проєкту. 

  Безпосередньо, коли ти щось створюєш, це тебе заспокоює. Це також дуже важливий аспект, насправді. Я раніше могла не розуміти, що таке заспокоєння від того, що ти щось робиш руками. З часом я усвідомила, що цього мені дійсно не вистачало для самоідентифікації.

• Як ми плавно підбираємось до твого бренду. Почнім з першого, що ми бачимо, коли заходимо на твою сторінку – назва. Я думаю, я довго не правильно її читала. 

• Багато хто, до речі. І я на це ніколи не ображаюсь. Це супер, що її можуть не розуміти. 

  

• Тобто аксеса´ра, правильно? 

• Аксесара´.

• Добре, я собі записала. Це від слова аксесуари? Ні? 

• Я це називаю, абсолютно придумане слово. Тоді вже створення бренду було в процесі. Я існувала під гнітом внутрішнього самозванця, який казав “та, це нікому не нада, ти не думай навіть”. Але все одно ходила і думала, що бренд створюється, ми вже стартуємо, треба назва. І якось так судьбоносно сталося, дуже случайно, що ми проводили час з моєю близькою подругою. Вона, якщо що, вчителька англійської мови [це дуже важливо в цій історії]. У неї була краватка, на якій була бірочка ‘accessories’. Вона сидить, дивиться на це і читає “о, аксесара´ його називають”. І я просто в цей момент кажу, “і ти вчителюєш три роки”. Вона в мене досі підписана цим словом в телефоні: Марі Аксесара. 

  Після цього я подумала: “боже, а яке прикольне слово це.” Я не хотіла вводити в бренд своє ім'я. Я хотіла, щоб бренд мав і був окремою персоналією. Я вирішила, її звати Accesara. Це було достатньо нелегко покопатись в пам'яті, але... Я не секунди не сумнівалась. У мене просто передчуття було, що мені треба так назвати бренд. 

• Це... Вау.  Ти казала accesara´ – це про аксесуари. Однак, ти направлена на щось специфічне. У більшості це прикраси на голову. Ти згадувала в попередніх інтерв'ю, що ти ставила собі питання, чому люди рідко носять прикраси на голові. Коли цей момент став переломним для тебе? 

• Це була рандомна субота. Я почала збирати різноманітні образи, на вихід. На Кирилівську, умовно кажучи. У рейв-культурі розповсюджений «екстра» стиль в одязі. Я, як людина, яка часто  споглядає хто в чому, як це все виглядає, подумала, “а так мало виробів на голові”! Багато на шию, браслети, кільця, ще щось. А на голові, крім шапочок, – нічого. 

  Я зацікавилася тим, що раніше це була статусність. Люди прикрашались на повну. І ці всі, наприклад, капелюшки, вони були з особливих матеріалів. І мене це так захопило, що я думаю, а якщо я спробую створити реально якусь річ нетипову, що вона була конкретно для голови. Тобто, звісно, зараз я, наприклад, можу робити аксесуари, які можуть перевдягатись з голови на шию, на плечі, ще кудись. Usage цих прикрас може бути досить обширний. Але на той момент я прямо захотіла зробити щось просто конкретно на голову. Я тоді почала шукати inspiration, “де ж, де ж її знайти”. А потім така, о! А чого так класно виглядають люстри і торшери? У мене це якось так відбувається, як справжній пошук інспірації. Що це може бути?  Я хожу і починаю згадувати, помічати якісь речі і складати з них якийсь готовий продукт. 

• Ти казала, що береш натхнення з усього, від капел соборів до карпатських парканів. Це та сама надивленість, про яку ти казала. Це якийсь pro level — надихнутися тим, що нас оточує кожен день, але побачити те щось не таке і перетворити його на прикрасу. І навіть коли я була у твоїй прикрасі, мені дуже багато людей казали, що виріб твоєї роботи — він незвичайний, він по-іншому виглядає. Мені хтось навіть сказав, “ наче люстра на твоїй голові”. І це був комплімент.

  

  

  

• Я завжди посміхаюся, коли кажуть, що то як люстра!

• Ха-ха, донесла! Це дуже круто, що ти у свій бренд переносиш щось таке звичайне і незвичайне одночасно. З тим же собором. Якщо ми проходимо собор на вулиці, його то всі побачать. Але який відсоток людей перетворить його у щось нове.

• У цьому є певна історія, пов'язана якраз про натхнення тими ж парканами.  Вони розповсюджені часто в районі Верховинщини. Там і паркани роблять, такі, як над стріхою. Кладуть метал, але не просто пластини, як у нас, а працюють з візерунками. Там на металі видавлені візерунки, які блищать на сонці. І я досить  працюю над зимовою історією, яка буде якраз повністю з цим пов'язана. Мені хочеться якісь зірки поробити, маски дуже хочеться. І якраз на основі того, що це окремий вид ремесла, просто зараз ним досить мало людей займається, і досить було взагалі складно випитати, як це роблять. А це може бути якась жестянка,  з якої вичавлюють сонце, квіти та інші візерунки.  І раніше цим навіть капелюшки гуцульські оздоблювали. Там була така металева деталь, за яку можна було закласти сигару, пір'я тощо. 

  Наприклад, якщо ми беремо капели, то це ж вже ближче до духовно-божественого. Я якийсь час була в такій передноворічний меланхолії. Одного дня я гуляла по Вільнюсу. Без карти, просто ходила. І там були вже пусті соборчики, без служби, без людей. Я зайшла в Остру Браму [це місце ще має назву Ворота Світанку - досить романтично]. Там вхід при соборі та така невелика капела. Заходжу — там темрява, моляться десь п'ять людей. Я хотіла просто на це споглянути. Постояти. І про щось своє подумати. Навіть не про щось. Просто побути з абсолютно пустим мозком. І в мене погляд відразу впав на стіни. Вони були оббиті металевими серцями. Вони такі мідно-золоті, трошки зі сріблом. Це все в спільній картині надало мені розуміння, що я люблю обирати мікс металів, колір металу, коли у металу ще є, умовно, додаткові елементи. Я звертаю увагу, якщо на них є візерунки. І мене це просто безмежно захоплює, що буквально це все зроблено з звичайного листа металу.

• А ось, якщо говоримо про матеріали, які ти використовуєш у роботі?

• Найрізніші. Наприклад, в мене зараз експеримент. Я подумала, а якщо зробить керамічного капелюшка? Я взяла глину. І в потоці з цієї глини зліпила капелюшка. Зараз хочу просто його довершити. 

  

  

  

  Також я люблю використовувати той самий метал, у різних його проявах.  У мене є дуже велика любов до крестиків, на які я готова витратити всі гроші. Тобто, я можу  не поїсти, але я куплю собі щось красиве. І дуже багато. Диски. Вони мені нагадують античні монети. І коли я їх ще складаю разом, то це виходить щось схоже на черепицю. Пір'я люблю. Дуже сильно люблю пір'я. Різнокольорове. Особливо пір'я павичів. Я захоплююсь тим, що є розмаїття речей з яких можна зробити композицію.

• Як відбувається цей процес створення твоїх прикрас, твій потік від ідеї до фінального результату?

• Я характеризую це так: я можу просто йти додому по вулиці. Бачу певну цінність в тому, що я маю змогу саме ходити пішки додому. Я люблю багато ходити, багато споглядати, слухати. І оцей момент ти йдеш, і в голові так перемикає щось. Ти придумуєш образ. Ти придумуєш, що може статися, що може скластися в оцю цілісну мозайку, образу. І після цього я вже така: “мені терміново це треба робити”. Давайте шукати ресурс, давайте шукати матеріал. Я в моменті починаю знаходити, виписувати всі матеріали, які мені будуть потрібні для тої чи іншої речі. У мене немає того, що, я думаю “ні, ця річ нереальна, її не можна створити”. Її можна створити, просто треба знайти той самий матеріал, з якого ти її зробиш. Це експеримент абсолютний. Дуже часто це експеримент на думці, а що буде, якщо я візьму і зроблю це. 

  

  Якщо казати про підготовку, відмальовку чи ще щось, то зазвичай творчі проєкти я відмальовую вже після, щоб закарбувати їх у себе в блокноті, в замальовнику. Дуже його ціную, це мій архів. Буває так, що я можу первинно щось намалювати, вже пізніше доходити до реалізації. Але ця реалізація завжди буде відрізнятися від початкового ескізу. Або ж в середині можна щось прикинути, домалювати. І це також може, наприклад, допомогти просто в пошуку того, що може скластися саме в цю річ. Я назвала б це хаосом.

• Це прекрасний хаос. 

• Я не бачу поганого в хаосі. Чому б і ні? Він буває класний, він приносить дуже багато чого цікавого.

• Наприклад, твої прикраси. Ти працюєш з замовлення кастом?

• Так! Це ми вже більше забігаємо в брендову і комерційну тему. Кастомне замовлення – це бачення людини. Я люблю опитувати клієнта, яку вони прикрасу хочуть бачити, щоб вона для них стала унікальною. Мене захоплює історія про те, що люди раніше, щоб показати якусь певну свою любов, поширити енергію, вони робили одну єдину прикрасу, річ, яка належала тільки одній людині. І ця людина їй могла передати далі. Такі замовлення для мене значать те, що я роблю щось особливе для людини. Тому я досить часто наголошую, що, 1в1 повторювати прикраси я б не стала, бо це фабрична історія. Хоча б деталь одна має відрізнятися. Саме тому це такий процес, коли ти дізнаєшся, ти питаєш, ти збираєш мудборд, ти відмальовуєш декілька варіантів. Іноді, і дуже часто, ці варіанти потім сходяться в один виріб. Після цього виходить щось, що є тільки одне у людини.

• І наскільки сильно відрізняється цей процес, коли ти робиш прикрасу сама, твій хаос, від кастомного. Можливо, це більш структурований підхід?

• Так, це має у собі структуру. По перше, чіткі рамки по часу. Потім, етап замальовки ескізу, мудборду, визначення вигляду прикраси. Це момент того, коли ти уважно слухаєш та чуєш. У мене були кейси, коли замовниця хотіла прикрасу досить етнічну. І вона хотіла, щоб там був натуральний камінь, який ми разом відбирали, закупали, замовляли і додавали якраз до цієї прикраси. Для мене це було досить важливим етапом. І саме тому в цьому процесі ми і на початку залучаємось, і вже у процесі звіряємось. Це стовідсотково має існувати, мені здається. Щоб не було такого, що людина бажала, наприклад, якусь одну річ, а з твоїм баченням це зовсім не стикнулося і стався mismatch. Коли ти показуєш роботу одразу, робиш передпоказ, уточнюєш деталі, то це зможе допомогти вам мати абсолютний match думок.

• Скільки взагалі в тебе часу йде на одну прикрасу? 

• Не надскладна, це десь дві ночі можна займати.

• Ти по ночах працюєш?

• Я люблю вночі працювати, чесно. Мене ніхто не чіпає, в мене є музика, в мене є кіно, і в мене є темний простір, де я творю. Іноді мене за це називають літучою мишею. Люди дивуються, кажуть, ти не спиш? Я кажу, ні, я сплю. Просто не тоді, коли ви спите.  

  Якщо в мене прям якийсь потік, то це може бути навіть одна ніч. Однак, потім я буду, звісно, ще додавати щось до цієї прикраси. Але по факту одна ніч, так, годинок шість посиділа, поробила, і сталася класна прикраса, яку, я сподіваюся, будуть любити і цінувати.  Але ще головне, щоб я її любила і цінувала. Для мене дуже важливо любити те, що я створюю.

• А скільки витратила максимум часу на виготовлення прикраси?

• П'ять ночей десь на річ. Або навіть більше, якщо це речі, які на плечі створюються. Там велика робота, наче ти шиєш річ із кілець. 

  

• А як ти взагалі підбираєш розмір, наприклад, тих же плечових прикрас? 

• Заміром.

• А якщо це не кастом? 

• Я маю манекен, він на стандартному розмірі і на ньому досить зручно викладати, дивитися, як це буде сидіти, дивитися, як це буде фіксуватися. Ось так само я використовую з прикрасами на голову манекен голови. Пам'ятаю, перші прикраси я, грубо кажучи, на колінці робила. І там так було, що ти не вгадаєш. Я зрозуміла одразу, що мені треба трошечки вкластися в те, щоб у мене була річ, на якій я це все бачу перед собою. Зараз я без цієї голови працювати не можу.

• Важливо любити те, що ти робиш. А чому, ти думаєш, людям важливо прикрашати себе взагалі? 

• Це, мені здається, відчуття самого себе в певний час. Тобто, у мене таке було, що я взагалі не носила жодного аксесуара. Я себе так відчувала і відчувала, що мені так абсолютно зручно. А якщо ти відчуваєш себе зараз в момент, що ти хочеш прямо зробити якийсь вах-вау ефект, зробити щось таке екстра, і в тебе є твої улюблені речі, твої улюблені аксесуари, ти хочеш виразити себе, свій стан. Іноді ще прикраси можуть дати тобі хороший стан. Тобто, створити твій настрій в процесі підбирання образу. Тому для мене це історія того, що це транслює повністю те, як ти почуваєшся. 

• А в тебе є розділення: прикраса на кожен день, прикраса на вау-день, прикраса, яка тільки для тебе створена, прикраса, щоб показати щось. Чи розділяєш це так у себе в голові?

• Я мрію, звісно, створити прикраси тільки для себе, але наразі на них є попит. Сьогодні сталася така історія. Я створила прикрасу червону з бахрами. Це прикраса була для мене нетипова, вона повністю тканинна, з червоним пір'ям. Мені одна людина сказала, “вона така незвична, певно, що вона не підійде людям по смаку”. Вона пішла зніматися на hromadske з Альбертом Цукренко. Йому так вона сподобалась, я йому подарувала, сказала, що я вірю, що у неї має бути класна доля. У цілому, я не розділяю для себе, що там от цю прикрасу я одягаю тільки на свята. Ні, абсолютно. У мене бувають дні, що я така, “так би хочеться оцю велику квітку пластикову засунути в волосся та й піти пити каву”. Я це роблю, я це спокійно роблю, тому що я вважаю, що не живу я в цьому світі, щоб собі відмовляти пити кофе з шикарною квіткою в голові. Так само, якщо мені зовсім не хочеться, я прям відчуваю, що сьогодні цей лук максимально мінімалістичний, я просто беру і не вдягаю аксесуари. 

  https://video.wixstatic.com/video/d918ac_00d1d7a9e01649d4839171e3a8574dc4/1080p/mp4/file.mp4

  «Леся Квартиринка»: фінанси, конкуренція, власна валюта та найбільша зморшка СучСукМуз на Youtube-каналі: hromadske.зміст

  А зі своїх робіт у мене немає такого, що я кажу, оце не моя найулюбленіша робота. Ні, якщо мене чимось не влаштовує моя робота, то я її довершу так, щоб вона прямо мала свою певну енергетику. Вони всі для мене, як мої діти. А не можна любити одну дитину більше ніж інших. Це неможливо. 

• Говорячи про колаборацію з Альбертом Цукренко, з цього випливає прекрасне наступне питання. Чи є в історія клієнта або співпраці, яка тобі дуже запам'яталася? 

• У мене достатньо багато історій, пов'язаних з цим. Перше, я зрозуміла, що я дуже люблю дарувати свої прикраси. Коли я відчуваю, що є класний колаб, мені прямо хочеться подарувати щось. І я це роблю. Тому що я вважаю, що я ділюся енергією, ділюся річчю, яку я створила, і для мене це цінно. 

  Нещодавно вперше стикнулася з тим, що дівчинка мені каже, “а я це замовляю на своє весілля”! Мене обрали на спеціальний, зворушливий день. І в мене від цього викликаються максимальні емоції. Це не корелюється з тим, що я якось по-особливому роблю, але це для мене вектор того, що людина настільки сильно може мені виділити власну довіру, що вона замовляє мою роботу для весілля. І я просто від цього захоплююсь сильно, що я можу шерити, створювати щось для особливих моментів. 

  

  

• Яким ти бачиш свій бренд і ці особливі моменти через 3-5 років?

• Я завжди відслідковую те, що я відчуваю. Я не соромлюсь робити паузи. У темпоритмі нашого життя, яке зараз таке, що треба встигнути все, треба бути успішним, треба квартиру, машину і 10 заводів збудувати. У мене такого немає. Я хочу, щоб це [творчість] було для мене завжди органічно, щоб це завжди приносило задоволення. І в подальшому я бачу те, що я навчусь робити ще капелюшки, бо мене захоплює це ремесло. І мені здається, що це було б класним логічним продовженням моєї творчості. Можливо, шиття одягу. Далі просто стабільна робота, із медійністю, і просто робота із замовленнями та творчими проєктами. Мені здається, що такої, як рамки, її не існує. Вона залежить лише від того, до чого ти готовий наразі. Треба кожен раз відслідковувати свою готовність до більших кроків. Життя надає тобі цей більший крок і розвиток, коли ти готовий до всього достатньо. Але тут важливо, наприклад, не опускати руки, коли буває важко. А важко досить часто буває. Важливо не полишати себе і завжди повертатись до себе справжнього. 

  Для мене створення чогось – це консистентна робота над собою. І разом з тим справа, без якої я б зараз відмовилась жити далі. Це основний, мені здається, стейтмент, який я для себе проговорюю в першу чергу: слідкуй за собою і не полишай себе. 

• 

  

  

• Надихає. А є в тебе мрії щодо твого бренду? 

• Із мрій – так. Це мрії пов'язані зі спокоєм, з тим, щоб він у мене був. Мрії про те, щоб цей спокій дарував далі мені можливість творити. Це певний мій space, і хочеться щоб він просто був. Не то, що просто існував, але огортав мене і був поруч. 

  У цілому, дивлячись на момент того, що у нас зараз в моді досить буває важко пройти, пробитись, знайтися, все-таки є моменти і є шанси.  І щоб вони тільки прибільшувалися зі сторони, щоб молодих митців в цілому помічали, щоб з ними працювали і існувала така довіра. І, звісно ж, не спіймати цю історію гонки за успішним успіхом, не втратитись в цьому і залишитись вірною тому, що ти творець, ти створюєш.

• Якщо говоримо про молодих дизайнерів, як їх помітити: дуже важливим зараз є така штука, як колаборації. Ти би хотіла співпрацювати з кимось конкретним? 

• Я собі, до речі, писала маленький списочок того, що я в житті хочу. І та, звісно. У мене є програма максимум, наприклад яка заключилася в тому, що у мене є улюблений дизайнер Джон Гальяно. Я би просто колись хотіла з ним обійнятися. Або, можливо, чомусь навіть навчитись. Зараз, у мене були шанси працювати разом з молодими дизайнерами одягу. Це все безмежно талановиті люди. І багатьох людей я знаю. Ми з ними можемо сконтактуватися, щось створити. Я завжди відкрита до кооперації, мені здається, з усіма. Якщо говорити про колаби з медійними людьми, то було б класно з працювати українськими митцями, особливо з музикантами. Однак, дуже важливо знати саме персоналію. Треба, щоб був спільний вайб, спільний стейтмент. 

• Спільні цінності.

  

  

  

  

• Так, абсолютно. Це, мені здається, номер один, особливо враховуючи інфопростір. Закриті очі ні на що не залишаються закритими.

• Супер, тоді чекаємо класних колаборацій. 

• Я буду старатись. 

• Вже Альберт Цукренко так сяє в цій прикрасі, що я просто на нього аж задивилася. Це дуже класно. Я б не очікувала бачити такі прикраси на ньому, але це вау. 

• А я люблю щось неочікуване. Я дуже давно споглядаю подкаст “СучЦукрМуз”. І я думала, блін, якщо не постіснятися і надати річ. Випав такий шанс. Просто в мене дуже часто таке буває, що я серйозно така, а якщо? І це те “а якщо” дуже добре спрацьовує, насправді. Просто, знову таки, це приходить через деякий час. Я не маю розуміння, як. Але коли в тебе є умовно навіть той самий списочок тих, з ким ти хотів би попрацювати, то він починає з твоєю постійною працею реалізуватись. Я би не назвала це магічним мисленням, але я дійсно вірю у силу Всесвіту.

• Що тебе надихає? 

• Люди. Я соціальна тваринка. Я люблю людей. Музика, кіно, квіти. Місця, подорожі. Місця в Києві [іноді не в Києві]. То, де я люблю бувати. Також, в певній мірі, іноді я можу зловити натхнення в кольорі. Така в мене історія з червоним. Це якесь просто помішательство. І ще, емоції. Від емоцій дуже багато чого залежить. Якщо я розумію, що в якомусь моменті я відчуваю емоцію, то я стараюся її зафіксувати та повністю її відчути. 

• Чи в тебе є якісь прикраси, які були зроблені зі злості? 

• На агресії, так. Є така штука як продуктивність на агресії, яка досить часто працює з усіма людьми. Але я ніколи не покладаю в це мстиву злість. Це, швидше енергетична агресія. Ти сидиш, а потім так: “блін, я зараз як піду, як це зроблю”. І в моменті ти починаєш розгонятися. А іноді, навпаки, ти такий, “так все добре!”. У такі моменти хочеться видати щось цікаве. І це різні речі, але вони приводять до результату того, що в тебе працює мозок, і твій мозок починає продукувати. 

• А якщо б Accesara була емоцією? Чи вона різна як людина? 

• Вона різна. Вона дуже різна, бо вона буває сумною, буває меланхолійною, буває романтичною. Вона буває як сумасшедший геній. Вона може просто бути silly і crazy. Живе в моменті. А буває серйозною, плануючою. Accesara — це різний спектр. Мені здається, що вона прямо жива. 

  

  

  Я би хотіла, чесно кажучи, якщо так просто порозмислити, щоб навіть коли прийде мій час до старості, щоб аксесора продовжувала жити. Тому мені було б в майбутньому дуже важливо когось навчити. Або ж знайти таку людину, або ж створити таку людину, яка продовжить мою справу.

• У великій перспективі accesara і твоя душа в ній з нами надовго? 

• Так, але наразі, я не бачу людей, яким би я могла і хотіла б делегувати навіть той самий вибір матеріалу. Бо я люблю робити цей hand pick.  Для мене це окремий вид медитації. Мене вже в Monpacie знають просто в обличчя всі консультанти. І кожен раз, коли я приходжу, і  беру щось мало, вони такі “щось ви сьогодні по бідному”. Я відповідаю, “скоро буду, не переживайте”. У мене це момент того, що цікаво було б знати, чи може бути людина, яка так само зможе віднестись до цього всього, як я. 

• Це довгий шлях. 

• Але він має бути пройденим. 

• Як ти кажеш, магічне мислення. Якщо хочеться, а якщо ні, а якщо так.

• Ну, от якщо поки не хочеться, то поки цього і не станеться.

• Підходячи до кінця цієї розмови, хочу сказати, що ти дуже надихаєш. 

• Дякую!

• Насправді, я сподіваюся, що ця розмова не тільки мені відкриє Accesara з більш глибокої сторони. Бо одразу видно, що це не просто бренд, це душа. Вона дуже глибока і щира, і різна. 

  Моє останнє питання буде пов’язано з чимось близьким мені. Мій проект називається ESCAPISM. Тобто втеча від реальності. Що для тебе є escapism і куди ти escape, коли хочеться побути в іншому вимірі? 

• У те, що мене не полишає, в мою справу. Це мій комфортний простір. У терапії є така практика, коли ти робиш собі в голові comfort place, до якого ти повертаєшся. Я розумію, що якщо у мене є мої щіпчики, мої кілечки, мої підвіси... Я їх, до речі, завжди з собою таскаю. У мене є боксик, я туди складаюся, і там оце в мене є. І якщо мені буде погано, тривожно, не дуже, я почну малювати ескізи або робити прикрасу. Моя справа для мене ескапізм буквально від всього поганого, бо коли мені скрутно, коли мені погано, у мене є плече, в яке я плачусь. І це моя робота. Вона мене заспокоює, вона мені дає думку про те, що не все погано або ж, що все прямо дуже добре. І ми завжди поряд, протягом 2-3 років.

• Я бажаю тобі подальшого розвитку цього прекрасного бренду і сподіваюся, що більше і більше людей будуть про нього дізнатися. Вірю, що ми надовго будемо з Accesara. 

• Дякую. Було дуже приємно поспілкуватися. Мені прямо суперкомфортно і мені сподобалися усі буквально запитання,  бо вони дуже цікаві і змусила заглибитись у себе. Мені здається, з цього інтерв'ю я зможу ще краще щось побудувати і щось відчути.  Іноді ми розуміємо, що, в ритмі життя певного тебе немає шансу в щось поглиблюватись. А тут дійсно стався якийсь певний ескапізм від рутини. Я змогла більше про себе і розповісти, і подумати. Тому дуже дякую, це було дуже прямо класно.

• Я дуже рада, що це допомогло подивитися і тобі самій на твій бренд по-іншому. Чекаємо наступних неймовірно заворожуючих прикрас! Дякую тобі, accesara!